Талантонет

Заворожило листя підвіконням,
Майнули спогади сумні,
Прорвало небо, як безодню,
І змило безкінечні дні.

Очам блакитним вже наснився смуток,
Завіяв холод і закреслив день,
І охопило серце поле незабудок,
І неосяжно світлий і блакитний день.

В весняній розкоші тонуло поле,
Шепочучи, манило до себе,
Моє життя було таке ще голе,
У ньому зовсім не було тебе.

Злітали дні, а я жила в чеканні,
Ходили поруч щастя і біда,
Я залишилася – твоя остання,
Ти промайнув, мов снігова вода.

Автор: Лилия Яковенко
Фото: www.flickr.com