Заворожило
Заворожило листя підвіконням,
Майнули спогади сумні,
Прорвало небо, як безодню,
І змило безкінечні дні.
Очам блакитним вже наснився смуток,
Завіяв холод і закреслив день,
І охопило серце поле незабудок,
І неосяжно світлий і блакитний день.
В весняній розкоші тонуло поле,
Шепочучи, манило до себе,
Моє життя було таке ще голе,
У ньому зовсім не було тебе.
Злітали дні, а я жила в чеканні,
Ходили поруч щастя і біда,
Я залишилася – твоя остання,
Ти промайнув, мов снігова вода.
Автор: Лилия Яковенко
Фото: www.flickr.com
on March 31st, 2008 at 6:37 am
Я гордий тим, що я знайомий з Вами і Ви загадка для мене