Талантонет

Автор: Лилия Яковенко

Я знаю, як небо ковтає розлуки,
Далеко від дому, ночами, у сні,
Я знаю, як поле витягує руки
В безмежні дороги, сплітає у дні.

І сниться Полісся розкішне колосся,
Зелені ліси, квіткова роса,
Біжу я до неї в віках стоголоссям,
І знову на очі находить сльоза.

Ніщо так не пахне, як килим шовковий,
Розгублено кинутий сонцю на день,
Ніщо так не ніжить, як промінь ранковий,
Загублений в небі у хорі пісень.

З далеких країн повертаються люди,
До рідних осель прилітають птахи,
Вдихаємо велич на повнії груди:
Ми вдома нарешті за всі ці роки!

Фото: С.Тригуб