Талантонет

Автор: Вадим Ходак

Блищить молитва у воді і над землею,
Лоскоче зір, неначе неба синь.
Я так порівнював всі зорі із тією,
Що йшла за мною, а за нею тінь.

Хитає вітер мовчазні висоти,
Кричить від втоми змучена вода.
Тоді не знав – любити чи бороти,
І звідки вийде Сонце – не вгадав.

А диво знов робило своє діло,
Емоції народжують життя.
І я не знав, боятись чи сміливо
Іти, не помічаючи сміття.

Жалію Сонце, що не бачить зорі,
І жалко Місяць, що не знає дня.
Вони, як люди, у сліпій покорі,
Живуть, не помічаючи життя.

Фото: www.flickr.com