Талантонет

Автор: Валерий Купченко

Філософська музично-пластична, віршована драма
з елементами гумору та фантастики, спеціально для молоді та юнацтва.

Але ж, хочу зауважити, що вона для всіх! Бо в кожному віці є сенс передивитись та уважно переглянути на все своє життя. І ніколи не пізно його змінити та перебудувати на краще. Що до мене, особисто я вважаю, що це потрібно робити кожну мить. Щоб кожен крок приносив благодатні зміни по перше: в наше життя, а відповідно: і в наше оточення і в суспільство, але ніяк не навпаки!!!

ДІЙОВІ ОСОБИ

Адам: Молодий чоловік, шоумен, мріє стати зіркою.
Єва: Його дружина.
Філософ: Колишній вчений, нині бідний сусід.
Думка: Духовна істота.
Талант: Ще одна духовна істота.

ВСТУП

Привіт! Усім привіт!
Невже нарешті нема облома.
В цей час якщо зайшли до нас,
Вітаю Вас! І Ви у себе дома.

Привіт! Всім-всім привіт!
Сьогодні Ви тут невипадково,
Але ні хто не змінить часу хід.
Не варта взагалі роджати достроково.

Навіщо, нащо, куди, як, робити що?
Лишається довічне це питання.
Коли, чому і переможе що в житті –
Талант! А може гірке безталання?

На-на-на-на-на-на-на-на!

Привіт! Вам всім привіт!
Ми поміркуймо давайте знову:
Чи треба підкоряти світ?
Або іти з ним просто на розмову.

ПРИСПІВ:______________________________________________

СЦЕНА ПЕРША

З білої куліси вилітає Думка, пархає між чорною і білою кулісами, лишається десь по середині на авансцені.

ДУМКА:
Я – думка, я – уява, мисль
І притаманна я завжди, завжди людині.
Ніколи без мене не обійтись
Від самого початку і донині.

Я всюди з Вами де б Ви не були
Чи тут, чи там, життя таке бурхливе.
Завжди я поруч, особливо там, коли
Вам треба вирішати щось важливе.

На крилах птаха прилечу до вас у сон. І на яву,
Що б не траплялось вас нізащо не покину.
Хмаринкою я стану на воді. Я буду зливою вогню!
Допоможу, кого вам вибрати: чи друга, чи дружину?

На віки вічні пов’язала доля нас,
Незримим ланцюгом закованим довічно.
Але сьогодні істини настав вже час!
Я розкриваю карти! І! Хоча….
Вважаю, що не зовсім це логічно.
Для багатьох – я мука, сам „Кобзар”
Писав про мене: ”Думи мої думи…”
Не зрозуміли ще? Не я мучитель ваш.
Міркуйте далі – ви ж не тугодуми.

Тарас! Тарас! Я свідок твоїх мук.
Сама носила тобі власно їх і страсно.
Ти мало радості отримував із моїх рук.
Хоча вона завжди ішла до тебе вчасно.

Співець народний, хто творив вірші,
Простий художник, що писав картини.
Бувало часто він доходив до межі,
Але й сьогодні досі плачуть „Катерини”.

Вставайте ж ви Шевченківськи сини,
Талановиті діти неньки України!
Візьміть думки святої перемоги, і вони!
Нам принесуть і щастя і суттєві зміни.

Я – думка! Я – уява! Так! Я – мисль!
Але ж ані господарка, ані рабиня.
Хто сам повірив в те, що я – це він,
Йому-то стала я вже справжня господиня.

Не господиня я! Я – інтерфейс!
Я – пере-датчик інформації любої,
Яку вложили в мій духовний фейс,
А я її несу, ризикуючи сама собою.

О скільки раз розвіювали ви мене,
А скільки, просто тупо не пускали?
Бувало, через це – дурили ви себе,
Траплялось іноді і в точку попадали.

За це засуджувати я не буду нікого.
Хай все, що трапилось! Хай, буде суто поміж нами.
Це таємниця, не дізнається ніхто і нічого.
Лише нагадую – є вибір. Він! Лишається завжди за вами!

Балетно-пластична композиція „Думка”

СЦЕНА ДРУГА

Ніч. На сцені стіл, на столі вечеря на двох, два стільця, на одному стомлена Єва спить, поклавши руки та голову на стіл. Десь на виході з чорної куліси стоїть вішалка для одягу. З чорної куліси вилітає Думка (невеличка чорна пластична композиція турботи, неспокою, можливо разом з Євою). Після композиції Єва знов займає попередню позицію, Думка позаду махає чорним віялом на Єву. Єва стомлено збуджується, схвильовано тягнеться за цигаркою.

ЄВА:
Який поганий сон,
Спонтанно якось так, наснився,
Немов Адам попав в полон,
Стоїть, не рухає… за щось він зачепився.
(Знервовано закурює)
Немов якийсь великий чорний птах
Над ним, низенько так кружляє.
Ще?… дуже якось він не гарно пах,
І дивний погляд, мов чогось не вистачає.

(На останніх словах Єва знов засинає з цигаркою у руці. Думка робить коло кругом Єви та вилітає чорною стороною в чорну кулісу)

З чорної куліси на ціпочках, крадучись, залазить Адам, тягнучи за собою, за руку Таланта. Потім підходить до вішалки, знімає та вішає капелюха, а за ним і Таланта чіпляє на вішалку за капюшон, чи щось інше. Після цього іде до столу, сідає, накладає собі у тарілку з каструлі борщу, врізає шмат хліба, сала, цибулі (все це робить тихенько наспівує: „Голубая шпана”). Починає їсти, виразно сьорбає та чавкає, цим і збуджує Єву. Єва прокидаючись, немов крізь сон, не розуміючи нічого, бо в неї сплутались реалії сну та дійсності.

ЄВА:
Адам?! Це ти? І ти отут живий?

(Адам ярко попирхується та закашлюється)

АДАМ:
Та що ти! Зовсім вже тут з’їхала із глузду!

(Єва, отямившись, кидає цигарку на підлогу)

ЄВА:
З тобою, поживеш так з’їдеш! Подивись який!
Ти став. Та годі вже, не буду про розпусту.

АДАМ:
Розпусту?!! І ти оце мені так кажеш?
Ну прямо нагло дивлячись у очі?!!
І, що ж мені робити ти прикажеш?
З моїм талантом!(показує на висячого Таланта)Та! Корроче!..

Не пудри мій притомний мозок,
Бо ти, живеш на мої кошти.
Сама собі не можеш навіть папіросок!(Кидає на стіл пачку)
Купити… А?! Може побіжиш до пошти?

„Маманьо! Вишлете грошей,
Мені на корку хліба вже не вистачає.
І ціни в гору все ростуть… Ой! Вей!”
А може вже забула? Чи… тебе це не лякає.

Мовчиш?! Ото й мовчи!
А то базікати багато стала.
На! Краще ось візьми ключі! (Кидає ключі от авто)
Їдь вже до мами! Бо достала… (Лунає мобільний Адама, він достає його з кишені, одходить десь в кут сцени, щоб Єва не чула)
Ало! Це я… Так дома вже.
Та ні… І зараз розмовляти я не можу.
А? Що ти кажеш? Ти у негляже? (До цього шепотів)
Ну добре!.. Та-ак!.. Завтра допоможу! (Гучно, виразно)

Єва стоїть з ключами у руці, на час розмови мімікою обличчя показує розчарованість, образу, гіркоту, сльози. Потім починає істерично заводитись.
 
ЄВА:
Все! Більше я не хочу жити так.
Вже увірвався зовсім мій терпець.
Життю такому, навіть і п’ятак –
Це не ціна… ну все кінець!!! (Кидає ключами в Адама. Розлючений Адам лупцює Єву)

АДАМ:
Оце так вдячність! Так на так!
Ах стерво! Ну держись паскудо!
Тебе навчу я жити як!
Падлюка крашена! У-у!!! Баракудо! (Побита Єва тікає, Адам розлючено ходить по сцені)
Ти подивись яка! Нічого хай іде…
Бере хай в руки граблі та лопату!
Бо звикла: манікюри і біде…
Селу потрібні руки. Все! До матері у хату!

Пригрів зміюку на груді,
Так вона жало випускає.(Сідає за стіл, достає з під нього пляшку
горілки, шампанського й пива, змішує горілку з шампанським, п’є,
Нічого сучка погоді!..
Сама казала: в полі праця не лякає!

(Запиває пивом з пляшки. Встає, підходитьдо висячого Таланту, знімає,
тягне до столу, садить біля себе. Знов наливає, п’є, немов розказуючи оце все Таланту)

А ми з тобою мій Талант
Покажемо усьому світу речі.
Держись мистецтво! Я, увійшов в азарт.
Не бунт! А революція… до речі… (Встає, обнімає Таланта, випиває на коня, наспівує „Голубая шпана”, разом в обіймах уходять)

СЦЕНА ТРЕТЯ

Виходить Філософ, навколо нього, танцюючи та бігаючи по колу Думка. Філософ пробує її впіймати, але вона пархає. На третю чи четверту спробу таки ловить її білою стороною. Дуже стискаючи за білу руку, веде до крісла, сідає, її не випускає.

ФІЛОСОФ:
Пробуджує лише ненависть сварка,
Любов же покриває всі провини.
Гарна думка, треба її не упустити.(Думка робить ще одну спробу вирватися, Філософ знову утримує її)
Любов, хто шукає – провину ховає.
А хто її не має, той друзів розганяє.
Так! Це вже треба записати!(Боротьба с Думкою, на цей раз Філософ достає наручники та приковує Думку до себе. Потім достає з кишені блокнот та олівець, пише)

На сцену виходять Адам, під шафе, в обіймах з Талантом. Адам підскакує до Філософа, Талант лишається трохи в стороні.

АДАМ:
Філософе!!! А я таки знайшов талант!
Дивись, який гарненький. Мені його давно не вистачало! (Талант виразно стає золотою стороною до глядачів)

ФІЛОСОФ:
А!? Що ти кажеш? Це не жарт.
Тобі, що Єви зовсім стало вже замало?

АДАМ:
До чого Єва тут! Та Єва зовсім інша річ!
Це мій талантик. Я його кохаю!

ФІЛОСОФ:
Ото ж воно і є! Бачу, що безумна ніч
В тебе була. Такої нікому не побажаю.(На зал)

Цим часом Думка витягує чорною рукою з кишені Філософа ключ від наручників, відмикає і упурхує за білу кулісу. Талант сідає на підлогу.

АДАМ:
Філософе! (Прищовкуя пальцями перед обличчям)
Не чує він мене! Тобі кажу! Це мій талант!
І з ним я працював аж цілу ніч до ранку!
Я гроші заробляв ним, і ніякий це не жарт!
Ось! Бачиш?(Показує гроші)Випити ти хочеш пива банку? (Достає з кишені банку пива)

ФІЛОСОФ:
Хіба – це пиво? Хімія одна!
Нема в нім ані солоду, ні хмелю.
Якщо вже пити, випий трішечки червоного вина.
Так ні. Подай йому шампанського, і пива, і коктейлю!
Не можеш пити – їж десерт,
Така в народі ходить байка.
Ой… моя думка… Де ж вона?!(Спохвативсь)
Все через тебе! Балалайка!(Показує рукою, як язиком. Вскакує та вибігає в пошуках думки)
На сцені лишається здивований Адам, та сидячий трохи в стороні талант. Випорхує, з чорної куліси Думка, кружляє навколо Адама, зупиняється та обіймає його чорною стороною.

АДАМ:
Оце так да? Втратив думку він!
Не треба лишнього базікати! Потвора.
Але нічого, в мене думка є!(Піднімає пальця вгору, Думка погладжує його по щоці)
Що я з талантом, ще всім дам їм фору! (Думка улітає в чорну кулісу, Талант встає. Темніє, аж потім різнокольорове світло і мигалки, чи може стробоскоп)

Танцювально-пластична композиція „Адам”.
На сцені лишається один Талант.

ТАЛАНТ:
Талант, талант… Талант…
Так, – є пишатись чим.
Грошами й золотом я був,
І мною міряли калим.

Вага єдиного мого нігтя,
В центнерах – три і шість.
В скарбницях самого великого царя,
Там був хазяїн я! Не гість.

Аж якось, не второпив сам,
Як трапилось? Таланом прибрехали.
„Хай вам щастить! Таланить вам!”
Кидатись люди мною стали.

А я не побажання – я талант!
Дар божий! Я благословення!
Кидатися не можна мною – це не жарт.
Ніякого відношення не маю до везіння.

У кожного я – є! У кожного я свій.
І в кожнім різна вага моя й кількість.
Від вас я не залежу, не залежить розмір мій,
Також, і не залежить моя здібність.

Що? Не приємно чути? Кажу – факт!
А факт, як кажуть: ”Дуже річ серйозна”
Що вам робити? І робити як?
Будь ласка, люди. Розказати можна.

Шукати треба вам мене в самих собі.
І не кажіть: „Та… Це банальні речі”.
Шукати, що подобається не мені,
А вам! Бо вам – це брати, і на ваші власні плечі.

Але й цього дуже за мало буде вам.
Одного тільки кайфу не достатньо.
Повинно – це захоплювати! Справжній тарарам!
І в решті решт – виходить досконально.

А раз ніяк не вийшло, так скажу:
Якщо не хочте їсти – то й не мучте шлунок.
Йдіть далі, спробуйте щось інше. Я! Вам покажу
Що я в вас є! Зрівняємо рахунок!

Найбільш усього гірше, коли втрачають час,
Шукають марно, де мене нема. І бути де не може!
Тоді береться за роботу безталання враз,
А ви дивіться самі, на що – це буде схоже.

Та не позаздрю я ніколи, нікому,
Хто проміняв мене на безталання.
Не допоможуть гроші й слава, бо йому
Приречені терзання і страждання.

Не треба брати в позику мене,
Не припускайте навіть думки мене вкрасти.
По перше: зробите ви в’язнем самого себе.
По друге: вся моя вага придавить вас, і баста!

Шукайте мене у самих собі,
Шукайте! Часу не втрачайте.
Використовуйте, коли знайшли, тоді!
Мене з прибутком зустрічайте!

Я інструмент для вас, хоча і безперечно – скарб!
І як грошами, треба мудро заощаджувати мною.
Благаю! Не ховайте! Ви ж – хазяїн, а не раб.
Порадую тоді і вас і всіх собою.

І головне: коли прийде до вас
Той самий успіх і овації, ой нене!
Прославте краще не себе як раз,
Але Того, хто саме дав вам мене!
(Гасне світло)

СЦЕНА ЧЕТВЕРТА

(Вмикається світло, ранок. Десь чутно ранкові радіо позивні та пташиний гомін. На сцені у кріслі сидить Філософ пише думки у щоденник. Думка стоїть поруч білою стороною, махає білим віялом на Філософа)

ФІЛОСОФ:
І через те, що перебільшиться непотріб –
Любов з коханням охолонуть.(Каже, записуючи в щоденник)
Оце так думка, що ж виходить:
Як тільки перебільшиться непотріб.
Так і любов з коханням охолонуть?(Каже немов запитуючи Думку. Думка киває головою, немов, кажучи: ”Так Філософе”)
Це відповідь для багатьох на справді,
Чому таки ми втратили своє кохання?
Сміливо хто, подивиться у очі правді,
Той відповідь знайде, було б бажання. (Думка радісно кружляє кругом Філософа)

На сцені з’являється Єва, вона збентежена, ні би то когось шукає, в очах питання, під оком бланж. Побачивши Філософа, розгублено підходить до нього. Тим часом Думка ховається за крісло Філософа. Єва стоїть, в очах сльози, не може промовити ані слова.

ФІЛОСОФ:
Що трапилось дитинко, що з тобою?
Чому я бачу сльози на очах твоїх чудових?
Чому вони не сяють красотою?
Чому не чую я пісень твоїх ранкових?

(Єва починає співати крізь сльози сумну пісню, невеличка пластична композиція Єви)

ЄВА:
Ах! Коли б я тільки знала,
Що трапляється з коханням?
І куди воно зникає,
Раптом разом із бажанням?

Де ховається і погляд,
Той, що сам казав за себе?
Як так скоїлось з руками,
Що торкались ніжно мене?

ПРИСПІВ:
Де любов? Де та любов?
Що на крилах летіла,
Мала бути все життя!
І нема, її нема…

Я була для нього щастям,
А він лицарем і левом.
Щоб не сталося, для мене,
Був він справжнім оберегом.

Аж раптово та зненацька,
Як обрізала миттєво.
Гостра шабелька козацька,
І змінилось все суттєво.
ПРИСПІВ:

(Єва опиняється сидячи на підлозі біля ніг Філософа)

ЄВА:
Скажи Філософе чому
Життя жорстоке, гірке мов трава полині?
І що робити бідному тому,
Хто так любив, і любить ще й понині?

Кохався хто, і сам коханим був,
І думав – це ніколи не скінчиться,
Але щось трапилось! Коханий, він немов усе забув!
А хто кохав – лише всього боїться.

Боїться втратити кохання і сім’ю,
Боїться, що ось-ось настане драма.

ФІЛОСОФ:
Я перепрошую, люб’язна, переб’ю.
Оце все кажеш ти про себе та Адама?

ЄВА:
Так, так Філософе, звичайно – це про нас!
Та я не знаю, що мені робити?
Адам мене не любить, то кохання вогник згас,
І він до речі став добряче пити.

Як тільки він знайшов свій нинішній талант,
Життя його змінилося суттєво.
Спочатку було добре, згодом увійшов в азарт.
Аж як з’явились гроші, скурвився миттєво.

А зараз зовсім все пішло в тар-тара-ри.
Дійшло до того – став він баб водити.
І тільки спробуй щось йому не те звари,
Так сходу може й в пику зарядити.(Показує на бланж, весь цей час Думка ховалася за крісло, іноді виглядаючи із-за нього)

ФІЛОСОФ:
Дитинко! Євонько моя! Тобі я дуже співчуваю.
Якщо ти кажеш про любов –
Вона всього перемагає.

(Думка вилазить із-за крісла, махає білим віялом, танцює навколо Філософа та Єви, то присідає крадучись,то встає у повний зріст. Пластична гра Думки на весь період слів Філософа).

Коли Адам, знайшовши свій талант,
В непотріб став його вкладати.
Так ту любов, яку спочатку мав,
Тільки з своєї згоди став втрачати.

А зараз маємо, що є –
Нема любові, та й талант зникає.
Але ось та любов, яка у тебе є,
Вона всього перемагає!

Адам потрапив у біду,
І опинивсь рабом свого таланту.
У долі він пішов на поводу.
Став марнославству ад’ютантом!

Але дитинонько моя
Ти дуже цим не переймайся,
Завжди було так – це життя,
Його ти дуже не лякайся.

Життя, яке б і не було – це школа,
А вона, звичайно вчитись вимагає.
Ніколи не бува отут життя без зла,
Але ж… Існуюча любов, вона завжди перемагає!

(На останніх словах Думка стає білою стороною до залу, піднявши біле віяло вгору. В паузі, крутячись навколо своєї осі, підлітає до Єви, обнімає чорною рукою, розкриває перед її обличчям чорне віяло, аж потім їм махає).

ЄВА:
Чому ж ще досі не перемогла?!
Невже ж я заслуговую такі ї муки?
Мене як під заставу у полон взяла,
Та пов’язала мої ніженьки і руки.

Лупцює мій Адам мене!
До дому п’яний приповзає.
І скільки часу не мине,
Щось перемоги ще немає!

Чому вона така оця любов,
Як кажуть москалі „злодейка”.
Люблю і мучусь, а він знов і знов,
Ну все як в пісні: ”моя жизнь копейка”

Та, щоб вже перекондубасило його.
Підкинуло та на шматочки розірвало.
За згубленого юного життя мого,
Йому і всього цього буде мало.

Нехай його чорти візьмуть,
І у котлах його хай зварять.
Щоб мучився вовіки та забув як звуть
Мене. Хай там у супі, і хабарить!

(Аж до кінця монологу чорна композиція Думки).

ФІЛОСОФ:
Ти щось казала про любов?

ЄВА:
Вона мене аж до печінки вже достала!
Не можу більше! Мов мільйон коров!
Пасу! А замість молока з них, маю я лише свиняче сало!

ФІЛОСОФ:
Дитино! У твоїх словах
Нема любові. Є – гірка образа!
 ЄВА:
Та що Ви?! Просто ах! Та переах!
Невинна я, що ця любов – зараза!
ФІЛОСОФ:
У-у-у! Дорогенька Евонько моя,
Не знаєш ти любові, як я бачу!

ЄВА:
Чим це казати, ви скажіть яка вона?
Бо я не стримаюсь, і зараз знов заплачу.

(Тут Думка перевертається білою стороною до Єви та погладжує її білою рукою, потім знов, крутячись підлітає до Філософа. Білий танець Думки аж до закінчення монологу).

ФІЛОСОФ:
Любов?… Вона завжди все довго терпить,
Любов… всім милість тільки робить.
І не величиться, не заздрить, не може надиматись,
Бо вона!… Себе нечемно не поводить.

Тільки свого ніколи не шукає,
Даремно гніватись не прагне і не рветься.
Не думає лихого й лиха не гукає.
З неправди не радіє, з правдою сміється.

Нема такого в світі, що любов не зносить,
Усьому вірить, сподівається всього, що там не стане.
Любов все терпить, і не скаже: „досить”!
Ніколи ця любов не перестане!

І всі пророцтва хоч існують – припиняться!
Хоч мови є – замовкнуть! І не буде більше мов.
Знання доцільності та сили всій лишаться.
Залишаться лише надія, віра і любов!
Але любов найбільша поміж ними!
Думка опиняється позаду Єви, взявши її за обидві руки, тягнучи то білою, то чорною рукою.

ЄВА:
Якщо вона така – любов?

ФІЛОСОФ:
Адже ж!

ЄВА:
Такої я не мала, і не маю.
Але Філософе в якому віці ти живеш?
У двадцять першому такого не буває!

Існує зараз громадянський шлюб,
Також є шлюбні згоди та контракти.
В угоді різні пункти є: Коли? Кому? Хто? – люб.
А як бажаєш? Так впиши і пози, і статеві акти!

ФІЛОСОФ:
Якщо ти хочеш існувати так? – Існуй!

ЄВА:
Не хочу існувати! Хочу жити!

ФІЛОСОФ:
Тоді всі „за” і „проти” підрахуй!

ЄВА:
Не хочу рахувати. Хочу я любити!

ФІЛОСОФ:
Любов не чинить зла нікому,
І покриває всі гріхи любов.

ЄВА:
І навіть, як Адам, такому?

ФІЛОСОФ:
Так. Якщо і повториться знов, і знов.

Така любов приходить з неба.
Від Бога і на все життя,
Але її просити треба,
Щоб не потрапить в забуття.

ЄВА:
Я хочу більше! Скільки зможу!
Не можу більш терзатись я.
Хочу любові-і!!! Дай о Боже!
Єдина мрія це моя!

Балетна композиція Єви „Любов”

СЦЕНА П’ЯТА
Офісне приміщення. На столі ноутбук з колонками, радіотелефон, якась офісна канцелярія. На крутячому ся стільці сидить Адам у діловому костюмі, в його ногах, скручений калачиком, лежить Талант, за ним, з розкритим чорним віялом над головою(як корона) чорною стороною, з кам’яним виразом обличчя, стоїть Думка. Адам дуже уважно дивиться в екран монітора, та гордо слухає.

Голос рекламного ролика:Адам – це фірма! Адам – це якість!
Адам – мистецтво це, і творчість!
Адам – усюди, в кожній хаті!
Адам – це магія й реальність!
Адам – це грандіозне шоу!
Адам – і в телевізорі, і в Інтернеті!
Адам – видовище, якого!
Ще не було на цій планеті!
(звучить мелодія „Голубая шпана”)
Сполучені штати. Арізона. „Великий каньйон” зустрічає друзів.
Тільки одне єдине і назавжди!
Такого в світі не було ще, і не буде вже ніколи!
Грандіозне, видовищне космічне стріп-шоу:
„DELETE ГРВІТАЦІЯ”!
Один мільйон всесвітньо відомих стриптизерш та геїв докажуть всім, що для любові нема навіть гравітаційних обмежень! Найсучасніша електронно-біо-фізіко-хімічна макро техніка відключить гравітацію всій території каньйону на дві години, і ми побачимо Адамів шедевр. Мільйон оголених людських тіл ширяють як птахи над „Колорадою” в небі каньйону. Це дійсно видовище космічного масштабу. Всі існуючи супутники будуть стежити та передавати у прямій трансляції в кожний куток світу. На всіх вулицях та майданах будуть встановленні величезні монітори, щоб кожна людина, незалежно від віку та забезпеченості побачила це чудо!
Ну а квитки на це гига-мега-макро-шоу коштують всього на всього від 999 та 99 гревробаксів у всесвітньо національній валюті. Придбати їх можна у любих торгових точках, або заказати за будь яким номером телефону, чи на будь якому сайті в Інтернеті.
P.S. Особисто Адам, спостерігатиме за цим дивовиськом з ВІП ложи, що на горі з червоним шрамом. Він буде, як завжди разом зі своїм бойфрендом Євом.

Лунає телефонний дзвоник. Адам бере слухавку. Думка присідає.

 АДАМ:
Так!.. Я!.. Єва?! Яка Єва? Єва Брейн? Летюча стриптизерка на жердині! Ні… не знаю. Не пам’ятаю. Та нічого, нічого. І ви… мене… (кладе слухавку, Думка встає, обмахуючи обома віялами по сторонам Адама, потім стає на стілець, тримаючи в руках чорно – білу хрестовину з мотузками, прив’язаними до рук Адама та управляє ним як маріонеткою, при цьому мотузка з білої сторони провисає повільно, а чорна жестикулює точно по вказівці Думки)
Якась там Єва? Щось не пам’ята її,
Можливо, що колись приходила на кастинг.
Чому ж, раптово я стривожився тоді?
Та! Бачив я багато цих дівок грудастих. (махає вільною рукою, мов проганяючи Думку, вона комічно немов лякається, але мотузки утримують її і вона, як би на резинках повертається у попередню позицію, гучно сміється чорною стороною, демонстративно знімає мотузку з білої частини хреста та перевішує на чорну, тепер управляє його обома руками чорною рукою, чорною стороною)
Адам нагинається та піднімає Таланта, отряхує його, все робить плавно, як лялька. Талант ображено стоїть, зсутулений, засмучений й замучений.
Ну що? Талантик! Є у нас
Ще порох у порохівницях.
Все сталося, як мріялося: і ах! І пере ах! (показує на монітор та стрясає руками вгору)
Лишилось тільки з Євом ожениться.

Все в мене є! І гроші! Слави теж хватає!
Феноменальніший, всесвітній ще проект,
Ось зараз вийде. Ну чого не вистачає?!!

Думка кидає хреста, зстрибує, як Тореро хватає та тремтить віялом, цим заводить Адама, Талант миттєво повертається спиною до глядача, бере шомпол та батіг, як у дресирувальника, та робить відповідні дії. Адам різко повертається до Таланта, Думка знов хватає хрестовину, вскакує на стілець, та знов управляє, як маріонеткою Адамом, він заводиться.

Вже майже через шість годин,
Весь світ побачить, чого А-дам варта!
І все – це мій проект! Я сам! Один!
Його зробив. А – це уже не жарти.

Ти мій! Талант! І я хазяїн твій!
Що накажу тобі? То ти і зробиш!
Аж бачиш заварилось, що? – Це задум мій!
І з цим уже нічого не поробиш…

(Талант б’є Адама батогом, Адам падає на коліна, Думка, як іспанка, з віялом та кастаньєтами агресивно танцює навколо Адама. Танцювально пластична композиція „Ілюзія”. Талант підштовхує Адама шомполом, той падає обличчям на підлогу)

ЗАВІСА

СЦЕНА ШОСТА

На сцені перед закритою завісою стоять два куби з великими чорно – білими знаками „янь-інь”. На сцену з різних куліс виходять Думка і Талант, з розкритими папками в руках, сідають на куби (хтось із дівчат, танцюристів, також з різних куліс, вбігають, поправляють макіяж та зачіску Таланту й Думці та читають текст із папок, як диктори телебачення.

ТАЛАНТ:
Все? Можна починати?

Голос:
Так! Тиша у студії! Поїхали!

ТАЛАНТ:
Добрий! Добрий! Добрий вечір любі друзі!

ДУМКА:
І як завжди в передачі „ВСН”.
ТАЛАНТ:
Тобто – „Всесвітні новини”.

ДУМКА:
Сьогодні в студії з вами я! Думка Сміло-дуб!

ТАЛАНТ:
І – Я Талант Перекати-поле!

ДУМКА:
А починаються наші сьогоднішні новини з трагічної сенсації, яка трапилась три тижні тому у „Великому каньйоні”, штат Арізона. Нагадую один мільйон найвідоміших стриптизерш та геїв з усього світу загинули від падіння на дно каньону, глибиною до 1800 метрів.

ТАЛАНТ:
Сьогодні у місті А-дам відбулось останнє судове рішення по цій справі. Верховний світовий суд приговорив найвідомішого мега-шоу-мена та самої багатої людини планети до довічного ув’язнення, місце ув’язнення не розголошується.
Звучить стук залізних в’язничних дверей, ведучі встають і виходять. Розкривається завіса, на сцені з чорної сторони в’язничні грати, за гратами Адам у в’язничній робі в чорно – білу смужку, з білої сторони Думка танцює в’язничну композицію, де пластикою рук показує, що не може опинитись за уявною стіною, яка на межі чорної та білої куліс. Це танок білої Думки, яка прагне допомогти Адаму, б’ється, б’ється але не може.

АДАМ:
Що трапилося?.. Де я?!… Як же опинився я отут?!!!
Який поганий сон!.. Не хочу!.. Хочу пробудиться!(щипає себе)
Так це не сон!?.. Це все насправді!.. Весь оцей хомут!!!?
О! Боже! Не буває так! Це марення! Це маячня! Це нісенітниця!
Адам метушиться, як звір у клітці.
Та ні… Ніколи і ніяк…
Просто цього не може бути!
Як би насправді сталося отак…
Не марно й випити отрути!
Трохи повільніше.
Вважаю, що?! – Це безперечно сон!
А уві сні?!.. Ще й не таке траплялось.
Наприклад якось бачив чемпіон!
По шахам я! Прокинувшись – нічого не лишалось.
Заспокоївшись:
Ну, а якщо – оце цілком все сон? (показує пальцем навколо себе)
Його негайно треба додивиться!
Що далі? Чим скінчиться цей полон?
Цікаво, далі що?.. зі мною приключиться?

(укладається на нари, моститься, як по зручніше, лягає калачиком)
 
Думка пробивається, крізь уявну стіну, на чорну половину сцени, заходить за грати, і там, метаючись, крутячись, стрибаючи на нари, махаючи білим віялом танцює білу композицію Думки. З білої куліси з’являється Єва у весільній сукні, озирнувши по сторонам, робить коло по білій сцені та спрямовує в сторону Адама, але натикається на уявну стіну.

ЄВА:
Адам! Ти тут?… Тебе я бачу. І невже ж – це край?
А може ні? Який ти став… що просто не впізнати.
Ану давай, давай бігом тихесенько вставай,
Не можна більше марно часу нам втрачати.

Вставай, вставай коханий мій Aдам.
І за увесь цей час уже навчилась я тебе любити.
Ти зараз тільки мій! Тебе нікому не віддам!
Що б, хто б з людей не став би говорити.

Не бійся любий… Ну… давай вставай,
Немає страху у любові аж ні трохи
Бо страх той має муку, ти її кидай…
Адам крізь сон.

АДАМ:
Я хочу теж любові… Ну остав хоч крохи.
Адам немов прокидається. Думка, мімікою показує співчуття, інтенсивно махає на Адама білим віялом. Адам розглядає навколо себе, піднімає очі, побачивши Єву лякається, тре очі, нервує.
Це ти??! Не може бути! Навіть уві сні
Не сподівався вже тебе зустріти!
Оце так-да! Я сплю чи ні?!
Бо на яву не можна ось такого наробити.

Так просто загубить кохання, погубить життя.
Через кого? – Через самого себе!
Потрапив я на весь цей час у забуття,
Прозрів, лише коли побачив я у білій сукні тебе.

І що тепер? Я тут, а ти отам,
Але ж… із цим… уже нічого не поробиш.
Кругом я винен… та моїм очам
Тебе не бачити! Вже більш мені не чути, як говориш.

Ці чорні грати назавжди
Зробили свою чорну справу.
Якщо ти тільки зможеш, то прости
Мене, що проміняв тебе на славу.
Чорна темрява одходить, вся сцена стає білою. Єва підбігає до Адама і вони обнімаються і цілуються через грати. Думка виходить вперед на середину сцени.

ДУМКА:
Я – думка!.. Я… – уява! Мисль!
Я – ні господарка! І ні рабиня.
А той, хто сам повірив в те, що я – це він!
Йому на справді я вже стала господиня.

За це не можу я засуджувати нікого.
І все, що трапилось! Все буде поміж нами.
Це таємниця. Ніхто ніколи не дізнається, і нічого.
Але ж нагадую – завжди є вибір! Ну.. а він…
Лишається тільки за вами!

2008 р.