Талантонет

Автор: Валерий Купченко

Сцена перша

Голохвостий. А славні тут дівчатка-зірочки, доложу я вам: чистоє амбре! Думав, що знайду між ними ту, що щойно бачив, — дак нема, а вона, здається, з цього пенціону. От пипочка, що просто тільки — а-ах та пере-ах! Одно слово — канхветка ”Чупа-Чупс”, только смокчи! Трохи чи я даже не улюбився у єйо, чесне слово: просто з голови не йдьоть… Господи! Що ж це я? Чи не прогавив за нею главного предмета, Проні? От тобі й на!
А мєня, доложу я вам, по всєх усюдах первим хвисоном принімають; а почому? Потому, што я умєю, как соблюсті свой тіп? — Гламурно говорить понімаю!
Наведіть сначала сєбя макіяжом! Вдягніть плаття високої хвисоністої моди. От ви думаєтьо, што плаття — лиш би што, а плаття пєрвоє дєло, потому што усьо должно буть гламурно. От, возьмьом, примєром, бруки: трубою стоять, как вилиті, чисто зірковий хвисон! А чаво-нибудь не додай, і вже хвизіономії не імєють! Або вот жильотка, — здайоться-кажеться, пустяк, а хитра штука: только немножко не потрап, і мода не та, уже й сімпатії нєту. Я вже не говору про піньжак, потому што піньжак — ето первая хворма: как только хворми нєту, так і нікоторого гламуру нєту! А от даже шляпа, на што уже шляпа, а как она, значить, при галавє, так і на типе парад!
 От як би Проні не пропустить! Шукаю: нігдє нєту; чи не пройшла развє? Дак кудою ж пройтить, когда я тут калавурю? Удівітєльне діло! Нужно подождать. Треба сьогодня на нєйо рішитєльно налягти. Здається, я єй пондравился… Ну, да кому ж я не пондравлюсь? А вот, штоби Проні не випустить з рук, то не обходімо! Багата: який котєдж, сад! А підприємство часне, а дєнєг по скринях! Як струсну, то так і посипляться гривеньки! Одна надія на її придане, бо іначе не можу поправити своїх ділов! От як, дасть бог, на Проні женюсь, себто на її хвірмі та на її грошах, заживу як олігарх пєрвой гільдії!
(Фонограма із к\ф. «Кабаре», танцевальный номер Проні та Голохвастова)

Голохвостий. (підліта) Бонджур! Моє серце розпалилося, немов, немов „Бьорн”, поки я дожидався мамзелю!
Проня. (манірно). Мерси, мусью! (До людей). Таки дожидався.
Голохвостий. Рекомендуйте мене, пожалуста, друзям! Хоч я і не знаю їх, но надєюсь, што ви не будете водить компанію лиш би з ким!
Проня. Разумєеться. Єто мої близькі приятелі.
Голохвостий. Рикомендуюсь вам: Свирид Петрович Галахвастов собствєнной персоной.
Проня. Мені здається, що вас і так усі знають.
Голохвостий. Нічаво нєту вдівітєльного — міня знаєт увесь Київ чисто.
Пронька. Невже?
Голохвостий. Рішительно. Міня і у Хранції принімають как сваво, значить, без хвисона!
Проня. Там, вєрно, красавиць найшли порядошно.
Голохвостий. Што мнє краса? Натирально, пєрвоє дєло ум і обхождєніє: делікатні хранцюзькі маньори, штоб вийшов гламур!
Проня. Разумєеться, не мужицькі: фе! Мове жар!
Голохвостий. Я чоловік не очєнь дуже посидящий: люблю у проходку з образованними людьми ходить. Ноги чєловєку, відітє, для того й дадені, штоб бити ними землю; потому вони і ростуть не із голови…
Пронька. (людям) Який він розумний та гострий на язичок як бритва! Просто первий кавалєр на увесь Київ!
Голохвостий. Не вгодно лі, баришні, покурить папироски?
Пронька. Што ви, я не куру! Та чи пристало ж баришням?
Голохвостий. Перва мода! Зараз у всіх новомодніх клубах курять!
Проня. Ну да ладно дайте мінє! (Закурює і закашлюється).
Голохвостий. Може, крепкі? Я, якшто дозволите, Проню Прокоповно, принесу вам натиральних дамських.
Проня. Мерси! То я ковтнула какось диму…
Голохвостий. Та киньте папіроску, а то ще закашляєтесь.
Проня. Пусте! Я ще в пенціонє курила…
Голохвостий. Чим же мінє вас поштувати? Позвольте канахветок!
Проня. Мінє так солодке обридло! Кожинного дня у нас вдома ласощов етих разних, хоч свиней годуй! Я ще больше люблю пальцини, нанаси… ето… ківі…
Голохвостий. Сю минуту видно у вас, Проню Прокоповно, не простий, а образованний вкус!
(Голохвостий поривається бігти за ананасами, Проня утримує його за рукав)
Проня. Другим, можеть, необразованним што вгодно з губи плюнь, бо понятія нікоторого не імєють; а я в пенціонє все науки проізошла.
Голохвостий. Пардон, єй-богу, пардон! Потому у міня з язика, как з колеса в млинє, так што-небудь і ляпне!
Што ж, так ви сейчас домой? Ато хадьомте у праходку: при мєсяце такой шик!
  (Пішли під ручку)
Ех, Проню Прокоповно, розумні ви, — без мила голите.
Проня. Якби мінє модніща публика, то я б себя показала! А то кого тут голить — необразованність одна! От только з вами і маєш приятность!
Голохвостий. Натирально, куди їм усєм до вас? Всьо равно, што, примєром взять, — буряк і хранцюзька помада.
Проня. Мерси.
Голохвостий. А в тіятрі любите?
Проня. Знаєте, шоу балет Діми Коляденка занятніший мені: такії красиві мущинки. Я було как пойду, то так
стрівожусь за них, што цєлу ноч не сплю!
(Танець Проні із стільцем, зонтами та ….)

Сцена третя 

(Вихід Проні з піснею :”Я люблю і не знаю покою”)
ПРОНЯ. Вот удньом так я люблю гулять у Голосіївському парку з книжкою безпременно, бо так приятно під дубом романа читати.
Голохвостий. А ви які читали?
Проня. Ой! Свириде Петровиче? Ну я ж не можу так сразу… „Ємануель”, потім як його, ну цей мужчинка при отетіх вот усєх своїх ділах, точно „Казанова”.
Голохвостий. Да, ето занятні, но я вам рикомендую адин раман… вот раман, так раман… І автор дуже відомий: Михайло Поплавський «Блюз єротичних думок» — а-ах!
(Танець під фанеру М. Поплавського)
Проня. Ах, я такії люблю ужасть как: штоб про таку любов писалось, штоб як смола кипєла!
Голохвостий. Да, штоб аж волос смалила!
Проня. Ах, ето ужасно жорстоко…
Голохвостий. Так только здайоться-кажеться, а потом дуже прекрасно. От тольки, Проню Прокоповно, про любов би-лучче самим рамана завить.
Проня. Конечно, занятніще, єжелі особливо кавалер душка…
Голохвостий. (кашлянув). Проню Прокоповно! Дозвольте спросить, какоє такоє ви обо мне понятіє держите?
Проня. (манірно) Што ж ето ви допитуєтесь? Мінє соромно… Я баришня. (Набік)
Ага! Дочекалась-таки!
Голохвостий. Што ж, што баришня, ето нічаво, ето чистиє пустяки!
Проня. Я і понятія у цім нікоторого не імію…
Голохвостий. Єй-богу, не безпокойтесь!
Проня. Ви мінє такого жару укидаєте, што я просто шалею… Хіба не знаєте, як безневинній дівиці стидно…
Голохвостий. Коли без етого никак нельзя обойтиться:
все равно прийдьоться…
Проня. Ах, не говоріть мінє про любов… А я до вас ужасть как… Только, будь ласка, не говоріть, пожалуста, про любов, потому ето шкандаль…
Голохвостий. Што ви? Я, значить, прошу вашу руку і серце.
Проня. Мерси! Только тут ноччю… при мєсяцє… так мінє моторошно цеє слухать, аж сердце тьопається… Ви завтра приходьте до нас предложеніє дєлать…
Голохвостий. (цілує руку) Я только боюсь ро-дителів ваших, а то б давно зайшол…
Проня. Єжелі што я согласна, то вже небезпременно…
Голохвостий. Ви мінє как води цілющої на рани злили, моя зозулечко. (Цілує).
Проня. Ах, не можу! Тікать нужно! Приходьте ж завтра безпременно; я вас адрикамендую, а ви і предложеніє зробите…
Голохвостий. Прийду, прийду, моя канахветочко!
Проня. Душка! (Цілує хутко Голохвостого і біжить до хвіртки) Ламур! (Вибіги).

Сцена четверта 

(Виходить Проня, лягає на канапу, читає книгу)
Проня. Баришня лягли і просять!
Голохвостий. (входить тонно; у шляпі, рукавичках і при паличці: тре части руку об руку).
 Честь імєю, за великоє щастя, одрикамендуватись у собственнім вашім дому!
  (Проня мовчить)
Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Одкашлює). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокоповно! (До себе). Що вона, чи не спить часом? (Одкашлює дужче). Горю, палаю од щастя і всякого, такого разного, милая мамзеля, што виджу вас на собственній канапє…
Проня. (скинувши очі) Ах, це ви? Бонджур! А я так зачиталась! Мерси, што прийшли…
Мамонька, папонька, ґосподин Голохвастов прийшол!
Голохвостий. Ви ж меня одрикомендуйте, пожалуста!
Проня. Авжеж… Рикомендую вам мого хорошого знакомого.
Голохвостий. (кланяється з пристуком). Свирид Петрович Голохвастов з собственною персоною. Позвольте до ручки? (Цілує).
Проня. (тонно) От кресло; прошу, мусью!
Голохвостий. Я человєк простий, то єсть по натурє, значить, по тєлу, как водиться; но по душе, по образованості, дак ми уже не та хворма…
Проня. Авжеж, образованний человєк: хіба-развє можна його рівняти до простоти? Ви очінно добрі.
Голохвостий. Мерсі! Натирально, в кожном обхожденії главная хворма — вченость. Потому єжели человєк учений, так йому уже свєт переменяється; тогди, тогди, приміром, що тому, ну нє вчоному будєт бєлоє, то йому рябоє, што тому будєт цяця, то йому… пардон!.. Ви меня, Проню Прокоповно, понімаєте?
Проня. Разумєється, што розумний чоловєк зовсєм іначаго; вот і мині тепер все іначе здається, бо я недарма у пенціонє вчилась!
Голохвостий. О, Проня Прокоповна маєт скус! Єжелі когда человек подиметься разумом вгору вище од лаврської колокольні да глянет оттудова на людей, то вони йому здаються-кажуться такі маненькі, как пацюки, пардон, криси! Позволіте папіроску?
Проня. Дозволяю… Мусью!…
Голохвостий. Нєту лі іногда тут огню, бо я своєго забил!
Проня. Сільвуплє… (подає запальничку)
Голохвостий. (з папіросою) Звольте! Закуріть!
(Голохвостий курить і озирається)
Проня. Ваша папіроска шкварчить.
Голохвостий. Ето в грудє моєй-с! Шкварчить!
Проня. Чого?
Голохвостий. Од любові!
Проня. Ах, што ви!
Голохвостий. То єсть тут у нутрє у меня такая стремительность до вас, Проню Прокоповно, што хоч крозь огонь готов пройтить!
Проня. (набік) Починається, починається! (До Голохвостого) Ах, ето ви кавалерські надсмєшки… Может, по кому другому; у вас стольки баришень…
Голохвостий. Я своєї душі, Проню Прокоповно, не покину лиш би гдє. Развє-хіба там, гдє ваша душа, — і больше в нікоторому мєстє.
Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвостий. Ах, Проню Прокоповно, не рвіть меня как пуклю! Потому відітє, какой я погібший єсть человєк.
Проня. Чого ж погібший?
Голохвостий. Потому здєсь у меня (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвостий. То ви би там увиділі, што золотими церковнослов’янськими буквами написано: Проня Прокоповна Сєркова. Ах, но єжелі б золотой ключ од вашого серца та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би; не мився б, не помадився б, не пив, даже не курив би по три дні, та всьо б смотрєв би!
Проня. Ах, когда б же тому було правда? (Набік) Чого він навколішки не стає?
Голохвостий. Да пущай меня Фреді Крюгер скорчить, когда, значить, брешу (Набік) Ну сміліше! (Стає навколішки) В грудє моєй — Визувій так і клекотить! Рішайте судьбу мою
нещасную: прошу у вас руку й серце!
Проня. Ой, мамо моя! Я так стривожена… так сталось несподьовано… я… я… вас, ви знаєте… чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода… не знаюсь у цім ділі…
Голохвостий. Ви не вєритє? Так знайте ж, що я рєшітельно нікого не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас!
Проня. Так дуже любите? (Схиляється до його)
Голохвостий. То єсть говорю вам — кип’яток!
Проня. Ой страшно!
Голохвостий. Не безпокойтесь… обхождєніє понімаю…
Проня. І я вас дуже люблю! Душка мой! (Дає руку і цілує його) Я согласна… буть вашою половиною. От только спросить благословенія… Папонько, мамонько!
(Голохвостий хоче встати, але Проня задержує його.)
Ні, стійте!
Проня. Свирид Петрович Голохвастов дєлаєт мині предложеніє.
Голохвостий. Прокопе Свиридовичу, і ви, Явдокіє Пилиповно! Я переговорил з вашою великорозумною дочкою Пронею про одну секретную вєщ. Я скоропостижно хочу женитися на їх, і вони согласні. Тепер я прошу у родителів, чи сдєлають вони честь поблагословить, значить, ето самоє предпріятіє.
(Звучить марш Мендельсона, виходять на середину, обмінюються обручками, цілуються. Танцюють і всіх запрошують під Вєрку Сердючку „Весільну”)

Сцена п’ята 

(Виходять Голохвостий і Проня в обнімку, та співають)
П. Любим ми і не знаєм покрю,
Г. Але ж щастя – сімейне життя!
П. Він мій стан обіймає рукою.
Г. Вона зна де кишеня моя.
П. Не читаю я більше романів!
  Він роман мого всього життя.
Г. А вона ж мені більше за гроші!
  Моя зозу-зозу-зу-ленька…
Проня. М-м-у-ух! Душка! А пам’ятаєш Свириде як у нас все починалось? Як шкварчало у тебе у груді, коли ти бачив мене. А які слова ти мені говорив? Пипочка, канхветка…
Голохвостий. Та ні! То папироска моя шкварчала. Кукушечка моя.
(Співають під фанеру „Ти ж мене підманула”)

Я зробив тобі какао.
Ти сказала:«Цього мало!»
Я прийшов – тебе нема.
Все какао допила.

Я купив нам беляші.
Теплі, смачні, запашні.
Обернувсь – тебе нема.
Беляші ще й утягла.

Я, купив дві пляхи пива.
Ти сказала: «Дуже мило».
Відійшов і вже нема –
Ні тебе, ані бухла.

Я, купив тобі троянди.
Ти сказала, що негарні.
Взяв я квітів польових,
А тебе вже й слід простиг.

Я, купив тобі обручку
Ти сказала, дуже зручно.
Розглядів у РАГСі я,
Що дружина ти моя.

Ти ж мене підманула,
Ти ж мене підвела.
Ти ж мене молодого
Аж до шлюбу дотягла.

Я ж тебе підманула,
Я ж тебе підвела.
Я ж тебе молодого
Ой до шлюбу затягла.